Категорії

Історія сіл Новодмитрівської сільської ради

 

  С.Мелесі́вка— село в Україні, в Золотоніському районі  Черкаської області, підпорядковане Новодмитрівській сільській раді. Населення — 540 чоловік (на 2012рік).

  Село розташоване за 4 км на північний захід від районного центру — міста Золотоноша на висохлій річці Іржавець.

   У назві села збереглося прізвище козака Мелеса, який першим поселився тут у першій половині XVIII століття. Спершу осада мала дві назви: Мелесів хутір (1748 рік)  — «До Мелясового хутора на Ржавце…» та Іржавський хутір (1763 рік). Видатною людиною з роду Мелесів був Федір Мелесь.

  Тривалий час Мелесівка була феодально залежною. Згідно з описом Київського намісництва 70-80-х років XVIII століття село, що нараховувало 85 мешканців, належало бунчуковому товаришу Дмитру Білусі (1787р.).

  На зламі XIX і ХХ століть село поділялося на дві частини: Стара і Нова Мелесівка із 129 мешканцями. Станом на 1922 рік мешкало 385 осіб у 85 господарствах. Селяни мали 342 десятини землі.

  Нині в Мелесівці функціонують бібліотека, навчально-виховний комплекс «школа-дитячий садок», сільський клуб.

 

С.Нова́ Дми́трівка— село в Україні, Золотоніському районі Черкаської області, центр сільської ради. Населення — 2605 чоловік (на 2012рік).

  Село розташоване на північ від районного центру — міста Золотоноша і майже зливається з ним, за 8 км від залізничної станції Золотоноша, вздовж автошляху Київ—Дніпропетровськ.

  Назву село дістало від пана Дмитра Куличевського. «Нова» — додано для відрізнення від села Дмитрівка на річці Супій. Коли Дмитро Куличевський помер, син спорудив на його могилі постамент. На ньому, розповідають старожили, було вирізьблено дату заснування села. За радянської влади камінь-постамент було превезено в Золотоніський сільськогосподарський технікум. На ньому поставили бюст Леніна при вході до навчального корпусу.

  Перша писемна згадка в документах відноситься до 1859 року. Згідно з переписом на кріпосницькому, власницькому хуторі Нова Дмитрівка було 10 дворів, 20 мешканців. Село тягнулося на 4 версти.

  У 1910 році Нова Дмитрівка складалася з 33 господарств із 162 мешканцями. Вони мали 177 десятин землі, в тому числі 137 орної.

  Після Жовтневого перевороту землі в родини Куличевських були відібрані й передані селянам.

  У 1924 році село підпорядковано Золотоніській міській раді. У 1926 році утворено артіль «Батрак» зі статутом комуни, в 1928-му комуну «Дніпровець». Сам Ворошилов прислав комуні в подарунок трактор «Фордзон». У 1930 році «Дніпровець» перший в Україні виконав план хлібозаготівлі. У 1935 році утворився колгосп імені Ворошилова.

  255 мешканців села брали участь у радянсько-німецькій війні, з них 210 нагороджені бойовими орденами і медалями. На вшанування 165 загиблих у війні односельчан в селі встановлено обеліск Слави.

  15 серпня 1950 року колгосп імені Ворошилова, а також сусідні колгоспи «Новий шлях», «Перебудова» та ім. 1 Травня об'єднались в одне господарство «Україна». Господарство мало власну електростанцію, пилораму, водонапірну башту, млин. Провідним напрямом було відгодівля свиней і вирощування зернових культур, допоміжними-молочне тваринництво і технічні культури.

  В 1972 році в селі проживало 645 чоловік, працювали восьмирічна школа, клуб на 260 місць, бібліотека з фондом 8,3 тисяч книг, фельдшерсько-акушерський пункт, 3 дитячі садки, відділення зв'язку, ощадна каса, філія комбінату побутового обслуговування, 2 магазини.

  Сімнадцять років працював головою сільради Карпо Федорович Печериця.

Знані земляки:

  • викладач Київської сільськогосподарської академії Олекса Данилович Каптановський;
  • республіканський зоотехнік Міністерства сільського господарства Степан Васильович Бернацький;
  • працівник Посольства в Празі Михайло Якович Капран;
  • Герой Соціалістичної Праці Салогуб Олексій Тимофійович, нагороджений золотою медаллю «Серп і Молот» та орденами Леніна, Жовтневої революції та «Знак Пошани».

 С.Дібрівка– одне з найменших сіл Золотоніщини.

   Населення 226 осіб станом на 2012 рік.

  Село виникло  з хутора Дібрівка, утворилося з двох кутків – Смагліївщини та  Коляківщини. Першими поселенцями були двоюрідні брати Смаглій та Коляк.

  Село газифіковане, телефонізоване. Працює сільський клуб  та  магазин. У Дібрівці  народився Герой Радянського Союзу – Рибалко Василь Іванович